Yulianna Verba

Цю роботу я створила в лютому зими(2026), після переїзду в нову майстерню, яка опалювалася лише невеликою буржуйкою, у дні, коли температура надворі опускалася до −18°C. 

Лютий -  глибоко символічний місяць для всіх нас в Україні. Цього разу, попри холод, я обрала не завмирати, а продовжувати рух.

Я працювала на неґрунтованому українському льоні - відкритій поверхні, подібній до незахищеного людського тіла. Спочатку на полотні з’являлися розлиті акрилові плями, які поступово трансформувалися у форми, схожі на внутрішні конструкції, що вибудовуються в нашій психіці під тиском обставин. Крізь ці шари проступали яскраві акценти - мов проблиски надії, а експресивні мазки олійною пастеллю проробляли простір, фіксуючи саму присутність.

Робота не зображує конкретну подію, а утримує стан - «після», коли пам’ять ще не встигла стати історією, а віра в майбутнє проявляється у самому акті продовження мистецької практики та вірі у світле майбутнє нашої країни.